Маленький, але людина

10

Мені 45 років, останній раз продавці мені хамили в Радянському Союзі. І ось сьогодні — зЕкшн снилося.

Зазвичай я завжди кажу продавцеві, якщо на полиці якась неприємність типу самотньої прострочення, що протік пакета. У 100% випадків мені кажуть «спасибі» і усувають неполадки. Ходжу в магазини з опцією «купив прострочення — отримай свіжий безкоштовно», тому вважаю, що «спасибі» щире. Сьогодні в малознайому магазині тієї ж мережі, де закупляюсь зазвичай, я вперше дізналася приголомшливу річ: продавець молочного відділу за прострочений сир не відповідає і прибирати його не буде. Повідомила мені це сама продавець молочного відділу відкритим текстом з криком і, не повірите, матом.

Але справа не в цьому. Я знаю, що вона повинна і буде прибирати. Я розумію, що вона гаркнула, тому що я в деякому роді остання ланка, на яке вона може рявнуть.

Мене вражає інше. На «Задолба!» мільйон історій, в яких щось пояснюють (виправдовують) малою зарплатою продавця або того гірше — лікаря — й нелюдськими умовами їх праці. Такі історії набирають сотні-тисячі лайків.

А ось що я вам скажу, люди з малою зарплатою і нелюдськими умовами: ви ніколи не протестуєте, рідко бастуєте і ще рідше йдете в суд. На це у кожного з вас є мільйон причин, так і тут знайдеться пара-трійка історій про непотрібність і навіть небезпеки боротьби людини з системою.

Ваша зарплата, ваші умови праці — проблема не кризи, не держави, не начальства, а вашого погодження з ними в першу чергу.

Так, і ще, напевно, підсвідомої впевненості, що вам нічого не буде, якщо ви разок зірветеся від такої безвиході при активному схвалення людей, які розуміють, що це суспільство, де від маленької людини нічого не залежить. Крім такого ж маленького людини.