І дим вітчизни нам солодкий і приємний

6

Прочитав історію про «ти не розумієш» і вирішив написати, що мене задолбали. «Їжа богів». Вона ж «свята їжа». Неважливо, що це буде цього разу: бісить, коли певного продукту починаються поклоніння.

Коли я навчався у дев’ятому класі, «божественним» було пиво. Його не можна не пити. Його не можна не любити. Пиво — це святе. Вмикав музичний канал, а там трансляція з якоюсь тусовки, дурний конкурс, і діджей кричить учаснику, що якщо той буде таким інтелігентним, то його «залишать без пива». Вимовлялося це, немов страшна кара.

Тепер «свята їжа» — це шашлик. Немає, напевно, жодного пабліка у синій соцмережі, де б по весні не викладали фотографії або меми з цими шматками підошов, нанизаними на шампур. «Скучив?» «Дочекалися!» «Час настав!» «Хіба можна не їсти таку смакоту?»

А я от не люблю «з димком», хоч убийте. І не треба говорити, що не розумію, що «распробую» — я вже не дитина, смаки сформовані. Недожаренный — противний. Пересмажену — несмачний. «Самий раз» — майже не зустрічав, так і від нього тільки одне задоволення — з зубів викорчувати залишки. Смажені підошви як вони є. Найбільш несмачні сорти кетчупу — шашличні… І тричі я не люблю всю цю метушню навколо «їжі богів»! Цей «шашличний гламур», пікнічку на природі, з алкоголем, спітнілими тілами «друзяшек» і слепнями, або на дачі в старих штанях з діркою.

Але — не втекти. Шашлик всюди. Шашлик тебе дістане димком від сусідів, фотографіями з монітора, на сторінках книги. І всюди — слинь, слинь, слинь… Задолбали!