Я та моя тінь

43

Ось дві людини. Один — добродушний до стану легкого аутизму матрац двадцяти з гаком років від роду. Коли вчився на відмінно, багато чого знає, де начебто працює, проводить відпустку в основному лежачи на дивані або бродячи без діла по вулицях. З іншими людьми спілкується важко через болючою чесності, яка, скажімо прямо, в сучасному суспільстві майже нікому не по душі. Не вміє читати між рядків і чути між фраз. Ну, загалом, зануда він, що вже там, тому дівчата, само собою, немає і в помині. До спорту не схильний від слова «зовсім», та й куди там — з тахікардією та плоскостопістю. Нікому, крім родичів, не потрібний суб’єкт. Та й взагалі — ботан колишнім не буває.

Другий — об’їздив країну і побував за бугром. Місяцями живе в наметах, так як після університету записався в армію на контракт, перебував у нелюдських умовах, охороняв не саму спокійну кордон, потім був подекуди на півднях, про що не можна розповідати навіть анонімно. Здобув нагороди, в тому числі державні. Вибився з рядових в офіцери. На службі 24/7, знаходиться на межі нервового зриву, розмовляє матом. Коли його голос розноситься над плацом — сотні людей виконують його команди. Статеві зв’язку має тільки з дівчатами зниженою соціальної відповідальності, так як нормально спілкуватися з пристойними дамами немає ні часу, ні можливості, ні навіть бажання — адже жінки люблять вухами, а він локшину на вуха нікому вішати не бажає. У вільну хвилинку пише книжку, коли готова буде — невідомо, але від окремих частин (особливо віршованих) вже зараз небагатьох прочитали захват бере.

Ось такі дві різні людини. І обидва вони — це я. А задовбав себе я сам, так як з цієї подвійним життям і за звичкою говорити всім правду дружину собі я ніколи не знайду і в підсумку з туги застрелюся.