Прикинувшись пішоходом

55

Живу в Мінську, причому не в новобудові і не в самому центрі, де з парковками Екшн сно важкувато. У нашому дворі автовласники і пішоходи давно вже співіснують хоч і не ідеально, але все-таки цілком мирно.

Будній день, пізній ранок. Більшість «чотириколісних» роз’їхалися. Виходжу з дому. Поруч з під’їздом, заїхавши правими колесами на тротуар і майже повністю його перекривши, правим бортом практично впритул до парканчика, огораживающему клумбу, варто недешева біла «субару». При цьому буквально в п’яти метрах вперед по ходу руху, на протилежному боці проїзної частини (підкреслюю: не восьмисмуговий магістралі, а звичайного внутрішнього дворового проїзду) у спеціально обладнаному безкоштовному паркувальному «кишені» три вільних місця. Між «субару» і огорожею намагається протиснутися старенька з інвалідного тростиною…

На машині — московські номери.

Коли через дві години повертався, вільні місця для паркування раніше були, а тротуар так само залишався перегороджений.

Не буду говорити «задовбали». Просто іноді хочеться зрозуміти те, чого немає — логіку таких води… ні, все ж водятлов.