Давайте зробимо це безкоштовно

17

Я редактор того, що тепер вважається кіно. І мене задовбали всі.

Уявімо собі харчовий ланцюжок: замовник, продюсер, автор, режисер, актори (в подальші подробиці вдаватися не будемо).

Замовнику потрібно, щоб це дивилися. Кожен, хто бачив телепередачу, здогадується, який рівень фільмів і серіалів нині затребуваний. Девіз: «Чим гірше, тим краще». Ймовірність прийняття в розробку по-справжньому хорошого сценарію практично дорівнює нулю. Ну ладно, господар — пан.

Продюсеру потрібно заощадити на всьому: на автора, режисера, акторів. Слава богу, тепер зрозуміли, що зовсім вже без редактора працювати не можна, на нас економити перестали — все одно копійки стоїмо. Але текст «А ти можеш поправити так, щоб він з героїнею не на повітряній кулі пояснювався, а в кафе на набережній?» досі вводить мене в ступор. Девіз: «А давайте зробимо це безкоштовно». Їх теж можна зрозуміти: люди гроші роблять.

Далі мої найулюбленіші — автори. Відставимо убік талант-це категорія абстрактна і вимірюванню не підлягає. Але можна хоч трохи професії? Я не так багато прошу. Але можна мати хоч якесь уявлення про драматургію і мовою, на якому пишеш? Фрази типу «туго запеленованный немовля» або «худа спина з крихкими ключицями» вже не викликають навіть тремтіння в організмі. Але піди ж затребуй правки! Істерика, судоми, пронос і смерть. Девіз: «Я автор, я так бачу!» Так, ти бачиш. А гонорар ти бачиш? Хочеш писати про ключиці — пиши в стіл і чекай, поки інший такий же тобі заплатить.

Режисери — майже самі нешкідливі. Десь чогось нахапалися, у деяких навіть освіта профільна, хоча якось довелося працювати з людиною, у якого в дипломі було написано «автослюсар». Девіз: «Б#я, я не можу працювати в такій обстановці!»

Актори бувають рівно двох видів: справжні і модні. З цими працювати — радість, спокій і благоліпність. Модних хочеться розстрілювати. Класична фраза: «Я не буду говорити цей текст». Будеш, як миленький будеш! За такі бабки ти матюки частівки будеш в кадрі читати.

І знаєте, хто найбільше мене задовбав в цій історії? Глядачі. Саме вони — той попит, який і народжує пропозицію. І поки вони готові дивитися говнокино, вони його будуть дивитися. Бо ви помітили: все зав’язано на бабках. Я ніколи не дивлюся те, що ми знімаємо, від цього зовсім розм’якшення мозку трапитися може.

Я люблю кіно, але воно мене задолбали!